Ще 2400 років тому 

китайський педагог Конфуцій сказав:

«Те, що я чую, я забуваю.
Те, що я бачу й чую, я трохи пам’ятаю.
Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти.
Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок».

Це наше рідне місто. 

На теренах Інтернету зустріла цікавий віршик

Думка 

Сиджу на уроці і думку гадаю:

Чого геометрію цю я вивчаю?

Трикутники, кола, квадрати й кути,

Навіщо, навіщо явились мені?

 Сиджу на уроці - квадрати малюю

і тихо про себе хвилини рахую,

Коли вже настане та бажана мить

І довго чеканний дзвінок продзвенить?

 Аж раптом я чую голос знайомий

Який нам, дурним, теорему доводить.

Напружуюсь я і до слів прислухаюсь.

О, Боже, нарешті і я надихаюсь.

 Рівні кути, паралельні прямі,

Стає геометрія ближча мені.

І сонце на небі стало тепліше

Й повітря навколо для мене чистіше.

 Іду я додому - в портфелі дванадцятка

І та геометрія вже не загадка!

Маленькі історії з життя Геометрії.

 1) Люди йдуть по життю, вони щасливі,  їх прямі співпадають. Аж доки хтось  не доведе,  що вони паралельні.

 2) Ми всі - прямі на площині. Ми не перетинаємося,    ми не підозрюємо про існування одне одного. Аж ось дві прямі раптом перетинаються  і утворюється точка. Під назвою  кохання.

 3) Коли всім здається, що тобі справді перпендикулярно, ти мовчиш. Але ніхто, окрім тебе, не підозрює - що тобі ж абсолютно паралельно.

 4) Наше життя - велике коло. Його радіус дорівнює щастю, діаметр - горю. На все можна дивитися з двох сторін хорди: ти живеш, знайшовши лише крихітний шматочок, але, якщо перевернеш - зрозумієш, що пізнав майже все.  Не бійся все змінити!