Дощ і майя

Дослідження сталагмітів в печері дозволили вченим встановити, що цивілізацію майя, яка протягом трьох тисяч років займала територію Центральної Америки, за якусь пару століть знищили проблеми з погодою.

Намагаючись пояснити таємницю настільки раптового розпаду процвітаючої цивілізації, вчені висували «погодну» гіпотезу і раніше, однак у неї було багато противників, а серйозних матеріальних доказів на її користь не було. Тепер ці доводи з’явилися. Міжнародна група дослідників з Великобританії, Швейцарії і США опублікувала в журналі Science статтю про результати ізотопного аналізу сталагмітів двохтисячолітнього віку, який виявив дивно сильну кореляцію кліматичних умов з періодами розквіту і занепаду цієї стародавньої цивілізації.

Щороку ізотопний склад дощової води в одній і тій же місцевості трохи змінюється, тому ізотопна структура сталагміта зберігає в собі багатовікову історію дощів.

Зразки сталагмітів, досліджені вченими, були взяті з печери Йок Балум, розташованої на півдні Белізу, приблизно в півтора км від городища Ушбенка, що відноситься до так званого класичного періоду майя (з III по IX століття н. Е..), А також поблизу від декількох інших міст майя, що мають схожу кліматичну історію. Сталагміти дали дослідникам надзвичайно точну інформацію про рівні річних опадів, залишалося порівняти отриману кліматичну реконструкцію з наявними даними про історію майя.

І у них було з чим порівнювати.

Варто зазначити, що всі важливі політичні події стародавні майя педантично реєстрували, вибиваючи на кам’яних монументах ієрогліфічні повідомлення про війни, про кількість вбитих і поневолених ворогів, зміни царюючих осіб, августійших весіллях …
Ця традиція в період між восьмисотим і тисячним роками перестала існувати: саме тоді цивілізація майя почала стрімко розпадатися.

Порівняння показало, що розквіти і падіння майя з дивовижною точністю збігалися у часі з періодами рясних дощів і засух. Так, випадання дощів у період 450-660-х років, призвело до зростання населення і швидкому розростанню таких міст у долинах Центральної Америки, як Тікан, Копан, Каракол. А потім одна за одною пішли посухи, їх серія тривала чотири століття. Недостача води викликала занепад сільського господарства, внесло зміни у соціальне розшарування, а потім наступив політичний колапс, коли королі стали стрімко втрачати свій вплив. А коли цей колапс захопив усі головні центри майя, пішов ще один, найсильніший удар – посуха, розтягнута майже на сторіччя, з 1020-го по 1100-й роки.
Про те, що відбувалося в той час, записів на кам’яних монументах вже не існує.

Проте вчені вважають, що ситуація розвивалася приблизно так само, як вона розвивалася в тих же місцях істотно пізніше – в часи сильної засухи 1535-1575 років, про яку якраз залишилося досить багато письмових свідчень. Це були роки поневірянь: загибель врожаїв, війна, епідемії, масові переміщення людських мас на територію Мексики.

За словами провідного автора статті Дугласа Кеннета, професора антропології з Пенсільванського університету, вплив клімату на політичні системи має дуже складний характер, і різкі кліматичні зміни – лише частина цього впливу.
«На додаток до засух чималу роль тут грали і попередні кліматичні умови, – говорить він. – Вони й підготували сцену для нищівного удару по всім верствам суспільства і розпаду політичних інститутів майя ».

http://www.gazeta.ru